Почесні громадяни району

Народився в сел. Бабаї Харківського району.

Закінчив Бабаївську середню школу. Після закінчення 9 класів вступив до ПТУ № 9 за спеціальністю «слюсар літальних апаратів», яке закінчив у 1982 році.

Бажання стати військовиком мав з дитинства. З 1982 року навчався в Ташкентському вищому танковому командному училищі ім. П.С. Рибалка. Після його закінчення потрапив до радянської групи військ у Німеччині, де командував танковим взводом. У 1988 році повернувся до Радянського Союзу, служив у Білоруському військовому окрузі на посадах командира танкової роти та начальника штабу танкового батальйону. Після розпаду СРСР повернувся на Батьківщину та склав присягу на вірність народу України. Проходив службу в Національній Гвардії України в Харкові. В 1994 році вступив до Київської академії збройних сил України. Після закінчення академії направлений служити в Крим (м. Керч) командиром полку. У 2007 році закінчив академію Генерального штабу України і був направлений до м. Сімферополя на посаду заступника командуючого Військово-Морськими Силами України.

Указом Президента України № 670/2013 від 6 грудня 2013 року Ігорю Воронченку було присвоєно звання генерал-майора. Під час окупації Криму обіймав посаду начальника берегової охорони. Він взяв під контроль всі війська в Криму, що залишилися вірними Україні, і готував їх для передислокації на материк. Облога Штабу берегової оборони ВМС України в м. Сімферополі тривала більше двох тижнів. 23 березня 2014 року був заарештований.

Після звільнення з полону почалася війна на Донбасі. Ігор Олександрович був призначений заступником начальника Антитерористичного центру України, керівником АТО в Луганській області. У 2015 році ‒ начальник головного Управління персоналу Генштабу Збройних Сил України, йому присвоєно звання генерал-лейтенанта.

З квітня 2016 року ‒ командуючий Військово-Морськими Силами України.

Для бойового генерала Ігоря Воронченка обов’язок і присяга ‒ понад усе!

Народився 22 серпня 1964 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням Х сесії Харківської районної ради VІІ скликання 15 вересня 2016 року.

Академік Міжнародної академії інформатизації при ООН, доктор сільськогосподарських наук, професор, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, голова ради Міжнародної Науково-виробничої асоціації «Ембріон», генеральний директор науково-виробничої фірми «Ембріон».

Проблеми, пов’язані з розмноженням тварин, були і залишаються одними з найбільш складних, актуальних і значущих проблем теоретичної біології. Постійний інтерес до них не вичерпується суто теоретичним напрямком досліджень, оскільки всі досягнення в цій галузі безпосередньо пов’язані з кардинальними питаннями розвитку тваринництва і постійно знаходять ефективну практичну реалізацію.

Технологічні та санітарно-гігієнічні вимоги, які постійно зростали, викликали необхідність подальшого вдосконалення способу і пристроїв для отримання, кріоконсервації, зберігання і використання сперми тварин.

Не менш важливим завданням була розробка способів тривалого зберігання сперми від цінних бугаїв-плідників, що відкривало можливості для реалізації великомасштабної генетичної селекції.

Григорій Кузнєцов ‒ провідний розробник новітньої біотехнології асептичного одержання, кріоконсервації, зберігання, оцінки і використання сперми племінних бугаїв в системі відтворення та поліпшення худоби. Новизна його наукових розробок підтверджується 24 авторськими свідоцтвами та патентами України на винаходи.

Григорій Миколайович опублікував понад 120 наукових робіт у вітчизняних і зарубіжних виданнях, матеріали його наукових досліджень і розробок увійшли в інструкції, ДОСТи, методичні рекомендації, підручники і посібники, які видані масовими тиражами. Його наукові розробки широко запроваджені як в Україні, так і в багатьох країнах з високорозвиненим тваринництвом.

Заснована та очолювана ним Науково-виробнича фірма «Ембріон» входить до мережі Центру наукового забезпечення агропромислового виробництва Харківської області. Власне виробництво дало можливість фірмі виробляти продукцію на рівні кращих світових зразків і бути прикладом запровадження новітніх технологій виробництва.

Головні риси характеру Григорія Миколайовича – це вірність ідеалам, порядність у всьому, аж до побутових дрібниць, надійність, принциповість, незрадливість, відповідальність за кожен свій крок і слово й ще чимало визначальних ознак.

Звичайно ж, не ставши справжньою людиною, не сягнувши вершин людського буття, стати справжнім вченим неможливо. Тому він ніколи не був, як говорять, «в обозі, серед інших» ‒ за будь-яких ситуацій залишався самодостатньою особистістю.

«Вперед і далі!» ‒ таке життєве кредо Григорія Миколайовича Кузнєцова.

Народився 2 лютого 1944 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням Х сесії Харківської районної ради VІІ скликання 15 вересня 2016 року.

«Помиляються правителі ‒ страждає народ», – цей вислів і сьогодні лишається актуальним для країн, в яких ведуться бойові дії. 15 лютого 1989 року став не лише днем виведення радянських військ з Афганістану та завершенням військової операції, а й днем єдності афганського братства та вшанування світлої пам’яті тих, хто не повернувся.

Серед воїнів-афганців були різні люди: різні за професією, національністю, уподобаннями, різні за віком, кожен зі своїм характером, світоглядом. Були добровольці, були грамотні командири і недосвідчені молоді солдати, які з часом ставали вмілими виконавцями військових наказів. Але всі вони з гідністю витримали тяжкі випробування, зберегли свою людську гідність, навчилися дорожити воїнською дружбою, стали справжніми чоловіками та перевіреними бійцями.

Так, після закінчення 8-го класу середньої школи Олег Новіков вступив на навчання до професійно-технічного училища, після закінчення якого був призваний до лав Збройних Сил, проходив службу в Афганістані. Він безпосередньо брав участь у більше ніж 10 бойових операціях та походах. Свої обов’язки командира відділення виконував з гідністю і честю. При виконанні завдання з прикриття колони з боєприпасами отримав контузію. Після лікування повернувся в рідну частину. Був нагороджений медаллю «За боевые заслуги».

Після повернення на Батьківщину брав участь у створенні Пісочинської спілки ветеранів Афганістану. З 2001 року був заступником голови цієї організації, а в 2009 році обраний її головою та секретарем благодійного фонду «Пам’яті воїнів-інтернаціоналістів» сел. Пісочина. Олег Новіков ‒ зразок свідомого виконання обов’язків, які демонстрували наші співвітчизники. Важливо, що, зберігаючи бойове братерство, він разом із ветеранами Афганістану передає досвід молодим воїнам Збройних Сил України та підтримує матерів, вдів і дітей полеглих побратимів.

За ініціативою Олега Анатолійовича в сел. Пісочині був створений пам’ятний знак з нагоди 20-річчя закінчення Афганської війни. Завдяки його активній організаторській діяльності встановлено пам’ятник на честь загиблих воїнів в Афганістані.

У 2015 році за його ініціативи та підтримки створено експозицію військової техніки в сел. Пісочині, яка постійно поповнюється новими експонатами, що сприяє вихованню нинішнього покоління захисників Вітчизни, формуванню у них мотивації до чесного служіння своєму народові.

Життєве кредо Олега Новікова: «Душу – Богу, життя – Батьківщині, честь – собі!»

Народився 29 квітня 1965 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням Х сесії Харківської районної ради VІІ скликання 15 вересня 2016 року.

Розпочав свій трудовий шлях у 1975 році шофером у дослідному господарстві «Українка» та науково-дослідному інституті тваринництва НААН України.

З 1979 року зачислений шофером до штату Харківської обласної державної племінної станції.

Навесні 1986 року страшна аварія на Чорнобильській атомній електростанції розділила життя людей на «до» і «після». Країну вкрило великою хмарою радіації. Чимало мешканців Чорнобиля втратили не лише домівку і майно, але й здоров’я. У передчутті наслідків страшної техногенної катастрофи завмерло все людство. Але результат міг би бути більш руйнівним, якби не мужність та жертовність тисяч ліквідаторів, які врятували світ від незримого ворога ‒ радіації.

І так сталося, що саме Іван Арсентійович Товстоган був у числі перших, хто приборкував радіаційну стихію ціною власного здоров’я. 29 квітня 1986 року Харківським районним військовим комісаріатом його було призвано для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Незважаючи на погіршення стану здоров’я, Іван Товстоган займався активною громадською діяльністю. У 1987 році став одним із співзасновників чорнобильського руху в м. Харкові та Харківській області.

З 1989 року працював на громадських засадах у Харківському обласному комітеті Червоного хреста та в Харківському об’єднанні чорнобильців «Чужої біди не буває» (яке після всесоюзної конференції перейменовано на «Харківське обласне об’єднання «Союз Чорнобиль України»), де став членом ради та заступником голови об’єднання.

Був співзасновником та засновником багатьох чорнобильських організацій в сел. Рогань, с. Мала Рогань та м. Харків.

У 2000 році в с. Мала Рогань було створено первинну організацію «Союз Чорнобиль України», яку він очолив і яка ввійшла до складу Харківської районної громадської організації «Союз Чорнобиль України».

Завдяки ініціативі Івана Арсентійовича в 2001 році, спільно з учнями Малороганської школи, працівниками Малороганської сільської ради, сільського Будинку культури та учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС була закладена «Чорнобильська березова алея».

Іван Товстоган брав активну участь у замовлені, спорудженні та урочистому відкритті пам’ятного знаку учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в с. Мала Рогань.

З 2007 по 2012 рік був головою первинної громадської організації ветеранів України при Малороганській сільській раді.

Іван Арсентійович у 2012 році очолив громадську організацію «Малороганська об’єднана громадська організація ветеранів України та учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС».

«Бути справжньою людиною ‒ це проявляти себе не на словах, а у справах!» ‒ життєвий принцип Івана Арсентійовича Товстогана.

Народився 4 грудня 1954 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням Х сесії Харківської районної ради VІІ скликання 15 вересня 2016 року.