Почесні громадяни району

З початку 70-х років Михайло Данилович всю свою трудову діяльність націлював на розбудову Харківського району.

Неодноразово обирався депутатом сільських, селищних та районної рад.

З 1985 року працював начальником відділу житлово-комунального господарства при Харківському райвиконкомі, де зробив значний внесок у економічний та соціальний розвиток Харківського району. Велику увагу приділяв розвитку соціальної сфери на селі.

У 1999 році був обраний головою Харківської районної Ради ветеранів  України (Харківська районна організація ветеранів України) ‒ найпотужнішої громадської організації Харківського району, яка налічувала більше 50 тис. пенсіонерів.

Михайло Мироновський приділяв велику увагу поліпшенню умов життя ветеранів. За його сприяння значно покращилася робота міських, селищних та сільських первинних ветеранських організацій щодо укріплення зв’язків з органами влади та місцевого самоврядування, господарчими структурами, профспілками з використанням місцевих можливостей для вирішення соціально-побутових проблем транспортного, медичного, торгового та іншого забезпечення ветеранів.

Так, Михайло Данилович дбайливо підтримував добрі традиції Ради ветеранів. Організовував відвідування напередодні свят тих, хто за станом здоров’я не може виходити з дому або знаходиться в лікарні, тому що зустріч зі старими знайомими, невеликий подарунок і добрі новини багато значать для цієї категорії ветеранів.

Болісно розуміти, що життя швидко спливає, ветерани один за одним відходять у вічність. Тому він не втрачав зв’язку з жодним ветераном, цінував кожну мить спілкування, надавав посильну допомогу, запрошував до участі в районних, обласних святах, урочистих заходах.

Михайло Мироновський брав активну участь у житті рідного колективу, допомагав патріотично виховувати молодь, вів за собою ветеранів на добрі справи, сприяв поліпшенню роботи з літніми ветеранами війни і праці, які проживають самотньо.

Михайло Данилович вірив у те, що змінити життя на краще здатні тільки небайдужі люди, які незалежно від їх професії і роботи об’єднуються для вирішення того чи іншого завдання. Його життєвий принцип ‒ зробити все, щоб людям було краще і комфортніше, а головне – не старіти душею!

Народився 11 червня 1936 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням ХІХ сесії Харківської районної ради V скликання 15 липня 2008 року.

З 1953 року проживала в м. Мерефа, де закінчила Мереф’янську середню школу № 5, нині Мереф’янський ліцей ім. В.П. Мірошниченка. Під час навчання в Харківському радіотехнічному технікумі почала займатися у секції спортивного товариства «Авангард».

У 1967 році в Амстердамі Раїса Ободовська вперше стала срібною призеркою чемпіонату світу з трекових велоперегонів в індивідуальній гонці переслідування. В наступні роки вона здобула два золота в 1968 та 1969 роках і срібну медаль у 1970 році.

У 1969 році стала чемпіонкою СРСР у командній гонці переслідування, а в 1970 році – в індивідуальній.

У шосейних перегонах вона також ставала призеркою чемпіонату світу: бронзова медаль на Чемпіонаті світу з шосейних велоперегонів 1970 року у Лестері.

Раїса Ободовська у 1991 році закінчила Харківський державний інститут фізичної культури. Працювала інструктором із спорту, старшим тренером ДСТ «Авангард» з велоспорту, директором СДЮШОР «Олімпія».

Вона багаторазова чемпіонка України та СРСР з велогонок на шосе і треку, срібний призер чемпіонату світу, чемпіонка світу. Майстер спорту СРСР міжнародного класу на треку і заслужений майстер спорту СРСР.

За свою спортивну кар’єру вона встановила два рекорди світу. Перший – у 1967 році в Єревані під час змагань на Кубок СРСР в індивідуальній гонці переслідування на 5 км. Другий світовий рекорд був встановлений у Брно (Чехословаччина) на чемпіонаті світу 1969 року в індивідуальній гонці на 3 км.

Раїса Андріївна, як тренер, виявляла і розкривала здібності своїх вихованців, а також вчила їх використовувати всі ресурси і можливості організму на максимальному рівні. Щоб тренування були більш ефективними, вона підбирала потрібні вправи і правильно розподіляла навантаження вихованців. Вона, як наставник, вчила управляти не тільки своїм тілом, а й емоціями. Готувала спортсменів, психологічно налаштовувала їх на перемогу, вселяла віру.

Робота тренера пов’язана не тільки з великими фізичними, а й з емоційними навантаженнями. Для того, щоб виростити справжнього спортсмена, необхідно тренувати не тільки його м’язи, а ще й розвивати логіку і мислення. Раїса Ободовська для своїх вихованців була не просто тим, хто удосконалював їхню майстерність, а й справжнім другом, який хвилювався і вболівав за них.

Раїса Андріївна проводила велику роботу з пропаганди фізичної культури та спорту, здорового способу життя.

Життєве кредо Раїси Андріївни: «Не зупинятися на досягнутому».

Народилась 6 серпня 1948 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням ХІХ сесії Харківської районної ради V скликання 15 липня 2008 року.

У 2002 році під керівництвом Віктора Миколайовича на Південній залізниці відбувся пуск в експлуатацію першого в країні швидкісного експреса «Харків-Київ», підготовлені до пуску та введені в експлуатацію прискорені пасажирські поїзди на напрямках від Харкова до Сімферополя та від Кременчуга до Києва, здійснювалися роботи з благоустрою вокзальних комплексів та посадочних платформ, проведено капітальний ремонт платформ на станції Харків — Пасажирський, реконструйовані будівлі вокзалу та Привокзальної площі, яка зі своїм фонтанним комплексом є однією з найкращих в Східній Україні.

Віктор Остапчук ставився до питань екології, як до невід’ємної частини якості життя. Пуск стаціонарного сміттєпереробного комплексу в Люботині, активне впровадження природоохоронних технологій — приклади успішного вирішення Південною  залізницею екологічних проблем.

Забезпечення максимального комфорту пасажирів та удосконалення сервісу їх обслуговування ‒ це один із пріоритетних напрямків діяльності Віктора Остапчука. За його ініціативи в Україні для перевезення пасажирів у приміському сполученні на ділянках Харків-Дворічна та Харків-Суми було введено в експлуатацію рейсові автобуси. У 2006 році введений в експлуатацію приміський термінал вокзалу Харків-Пасажирський. На всіх новозбудованих та реконструйованих об’єктах залізничного транспорту передбачено пандуси для пересування пасажирів з обмеженими можливостями.

За сприяння Віктора Миколайовича Остапчука в сел. Коротичі відремонтовано актові зали в дитячому дошкільному закладі та приміщенні селищної ради, їдальню в Коротичанському ліцеї. Він надавав допомогу на придбання будматеріалів для будівництва нового Свято-Покровського храму.

Віктор Миколайович приділяв увагу розвитку спорту в селищі, надавав практичну допомогу для утримання футбольної команди. Вирішував питання щодо влаштування спортивного майданчика на території селища.

Віктор Остапчук переймався проблемами малозахищених верств населення, інвалідів, ветеранів війни. Щорічно під час січневих канікул ним організовувались поїздки дітей на новорічні та різдвяні свята.

За сприяння Віктора Михайловича Остапчука у селищі Коротичі проведено ремонтні роботи на дорогах, закуплено необхідне обладнання для влаштування вуличного освітлення з енергозберігаючими лампами.

Віктор Миколайович — висококваліфікований спеціаліст, керівник з великим досвідом роботи, принциповий і вимогливий до себе і підлеглих. Його відрізняє почуття нового, наполегливість у досягненні поставленої мети, самокритичність в оцінці своїх рішень.

Народився 16 травня 1955 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням ХІХ сесії Харківської районної ради V скликання 15 липня 2008 року.

У 1975 році він прийняв сан священика та взявся до виконання обов’язків священнослужителя в Харківській єпархії.

З 1992 року Петро Олексійович ‒ настоятель храму Озерянської Божої матері (сел. Буди).

У 2005 році йому присвоєно сан протоієрея.

За ініціативою Петра Пилипчука та за його безпосередньої участі в сел. Буди в 1996 році було розпочато будівництво Озерянського храму.

В 1998 році збудовано дзвіницю, а у 2008 році закінчено будівництво храму (будівельно-монтажні роботи, газифікація) та були розпочаті роботи з художнього розпису храму.

Петро Олексійович залучав до будівництва жителів селища та благодійників, всіх, хто був небайдужим до возведення духовної перлини територіальної громади.

Настоятель Свято-Озерянського храму протоієрей Петро (Пилипчук) несе свій нелегкий хрест пастирського служіння на ниві Христовій.

Петро Пилипчук служить перед престолом Божим та благовістує Святе Євангеліє. Він є тим, хто одним словом вміє витерти із засмученого обличчя сльозу і одним словом може змусити байдужу посмішку задуматися на сповіді. Допомагає порадами і молитвами та вчить ввірену йому паству бути однією родиною, де кожен її член дбає про добро всіх інших. Вчить йти тією стежкою, яка веде до Бога. А вона не є широкою, трапляється чимало труднощів і випробувань, які отець Петро допомагає долати. Допомагає знайти себе і реалізуватися у житті.

Настоятель храму Озерянської Божої матері о. Петро (Пилипчук) вважає обов’язок священика найпочеснішим, але й, водночас, найвідповідальнішим на Землі, бо за його сповнення ‒ нагорода у Небі: священику, говорить він, дано нести два хрести ‒ за себе і за паству, як і відповідальність обоюдну. Ось чому своїм праведним євангельським життям священики покликані бути прикладом для вірян, а в іншому разі, переконаний, їхні слова, повчання, настанови, проповіді не матимуть переконливої сили: священик має бути світлом світу…

Протоієрей Петро (Пилипчук) живе з Богом у серці та йде дорогою добрих і праведних справ.

Народився 29 червня 1947 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням ХІХ сесії Харківської районної ради V скликання 15 липня 2008 року.

З 1992 року Еміль Тер-Степанян призначений генеральним директором підприємства «Куряжський домобудівельний комбінат», яке під його керівництвом було перетворено в акціонерне підприємство «Куряжський домобудівельний комбінат», а у 1993 році – в акціонерне товариство «Куряжський домобудівельний комплекс», Еміль Шаваршович обраний Президентом.

Підприємство АТЗТ «Куряжський домобудівельний комплекс» є єдиним комплексом, що містить у собі завод з випуску залізобетонних конструкцій, будівельні управління, управління механізації та транспорту. Ці підприємства здійснюють повний замкнутий цикл промислового та цивільного будівництва.

Еміль Тер-Степанян запропонував та безпосередньо ввів у виробництво на АТЗТ «КДБК» каркасну систему домобудування «Ікар», що дозволяє будувати об’єкти різноманітної поверхні та архітектурних форм.

В період з 1992 по 2008 роки АТЗТ «Куряжський ДБК» побудовано та здано до експлуатації понад 400 тис. м² житла у Харкові та області, Полтаві, Лубнах, Лисичанську, Кременчуці, Бердянську, Маріуполі, Дніпропетровську, Липецькій та Курській областях.

Під керівництвом Е.Ш. Тер-Степаняна на території сел. Пісочина побудовано мікрорайон «Мобіль». Це мікрорайон на 3090 квартир, де проживало понад 8 тис. жителів. У 2008 році було продовжено будівництво ще 33 житлових будинків загальною площею 87 000 м².

З 1998 року ‒ дійсний член Східно-Української Академії бізнесу.

З 2000 року – дійсний член Академії транспорту України.

З 2001 року – дійсний член Академії будівництва України.

Автор низки наукових робіт.

З 2005 року – професор Віденського університету.

Еміль Шаваршович ‒ оптиміст, ніколи не опускає руки і вірить у краще. Він вважає, що велику радість відчуваєш не тоді, коли що-небудь здобуваєш, а коли віддаєш. Любить професію будівельника, яка дарує людині дах над головою.

Він часто повторює гасло компанії АТЗТ «КДБК»: «Ми живемо, щоб будувати, а будуємо, щоб жити!».

Мрія Еміля Тер-Степаняна ‒ побудувати ще один такий мікрорайон, як «Мобіль», щоб ощасливити відразу навіть не сотні, а тисячі людей.

Життєве кредо цілком відповідає професійному шляху шанованого будівельника: «Сьогодні жити і працювати так, щоб зробити щось для тих, хто буде жити на цій землі завтра».

Народився 23 квітня 1951 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням ХІХ сесії Харківської районної ради V скликання 15 липня 2008 року.