Почесні громадяни району

Мав великий досвід роботи на керівних посадах в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування Харківської області. У Харківському районі почав працювати з 1994 року директором колгоспу «Перемога», а у 2001 році призначений головою Харківської районної державної адміністрації.

Під керівництвом Миколи Денисенка Харківський район посідав лідируючі позиції по області за економічними показниками. Так, за підсумками 2002 року, Харківський район серед 27 районів Харківської області посів 4-е місце за обсягами виробництва у промисловості, 5-е у сільському господарстві, зокрема 2-е місце з показників у тваринництві та рослинництві.

Микола Михайлович сприяв проведенню газифікації населених пунктів, прокладанню доріг в селах, відкриттю нових маршрутних сполучень, проведенню телефонізації віддалених сіл, капітальних та поточних ремонтів об’єктів соціальної інфраструктури, встановленню вуличного освітлення, також багато було зроблено в галузі охорони здоров’я, освіти, культури та спорту тощо.

Він керував людьми, як лідер-професіонал. Його командою був колектив, що складався переважно з однодумців, і в якому не було підстав для виникнення ані конфліктних ситуацій, ані інших проблем. Микола Михайлович вміло спрямовував творчих людей згідно з завданнями, впроваджував ідеї і надавав їм можливість реалізовувати власні проекти.

Людяність і співчуття, розуміння проблем людей, одночасно – відповідальність за прийняті рішення, сумлінне виконання обов’язків – риси, які визначали М.М. Денисенка.

Він ‒ професіонал своєї справи, що вболівав за неї. Головним орієнтиром своєї діяльності вважав результативність, спрямування її на піднесення державного будівництва.

Денисенко Микола Михайлович ‒ людина слова з життєвим принципом: «Пообіцяв! Виконай!».

Народився 6 листопада 1947 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням VІІ сесії Харківської районної ради ІV скликання 27 червня 2003 року.

З 1982 року працював у Харківському районі, а у 2000 році Віталія Павловича обрано головою Харківської районної ради.

Як відомо, у роботі голови районної ради не буває дрібничок. Все важливо. У тому числі, вміння господарювати, відстоювати свою точку зору, бути справжнім, щирим.

Стиль його керівництва, в якому, мабуть, і криється розгадка його вдалої кар’єри – це командна робота. Всі, хто з ним працював раніше, хто працює дотепер, відзначають його демократизм, толерантність, доступність. Своїм підлеглим він надавав максимум свободи у вирішенні питань і максимум підтримки. Ніякого тиску – все по-діловому.

Віталій Павлович завжди вважав, що для нього головне у цьому житті ‒ бути людиною. Щоб совість не мучила – десь за байдужість і холодність душі, а десь за невиважене рішення. Він дуже потерпав, щоб люди не сказали: став начальником – загордився, не підступись до нього. Вважав, що це – найстрашніше й найганебніше для керівника, тим більше районного масштабу. Саме ці слова якнайповніше розкривають його життєве кредо, його принципову позицію. Люди це бачили, відчували і йшли до голови районної ради зі своїм наболілим у будь-який час, не чекаючи прийомних днів і годин. Люди довіряли йому свої думки й переживання.

Як голова районної ради, постійно приділяв значну увагу фінансовому забезпеченню діяльності місцевих рад, зміцненню їх матеріально-технічної бази, впроваджував передовий досвід органів місцевого самоврядування з питань, що стосувалися спільних інтересів територіальних громад району, надавав практичну допомогу міським, селищним, сільським головам у вирішенні проблем розвитку територій.

За його участю були розроблені районні цільові і галузеві програми з питань агропромислового комплексу, переробної промисловості, виробництва продуктів харчування для населення, екологічної безпеки, зайнятості населення району тощо.

Життєве кредо Віталія Збукаря: «Щоденно бути корисним і потрібним людям». У ньому гармонійно поєднані професіоналізм і компетентність, розум і розуміння, суворість і справедливість. Він втілення поваги і добра, великої витримки і порядності, людяності і надійності. Він обдарований рідкісним даром спілкування з людьми і переймання їхніми проблемами. Він цікавий співрозмовник і добрий порадник. Головним джерелом життєвої і творчої наснаги Віталія Павловича завжди була і залишається людина, з її болями і тривогами. Люди йшли до нього зі своїми проблемами, тому що впевнені – він не відмовить, а допоможе.

Народився 9 травня 1954 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням VІІ сесії Харківської районної ради ІV скликання 27 червня 2003 року.

У 1979 році був призваний до лав Радянської армії на строкову військову службу, яку проходив в Афганістані, де виконання військового обов’язку стало подвигом.

У збройному конфлікті на чужій землі він гідно виконав свій обов’язок і виявив найкращі моральні якості, особистий героїзм з одного боку, толерантність і милосердя ‒ з іншого.

Віталій Анатолійович – людина, яка пройшла крізь війну та набула абсолютно іншого погляду на життя, що істотно відрізнявся від світогляду мирних громадян.

Війна сильно змінила його життя і його ставлення до загальноприйнятих цінностей. Він знав, що в Афганістані було важко і фізично, і психологічно, але було зрозуміло – хто друг, а хто ворог. У мирному житті багато людей носять маски благородства, приховуючи істинне обличчя пристосуванця, непорядної людини. Мирне життя йому нагадувало ходьбу по мінному полю, коли кожен крок може стати роковим.

Віталій Анатолійович продемонстрував вірність присязі, він проявив мужність та героїзм, самопожертву заради бойових побратимів.

Після служби в армії він повернувся працювати на радіозавод і одночасно навчався на заочному відділенні Харківського юридичного інституту.

У 1987 році був обраний суддею Харківського районного суду. Через три роки обраний заступником, а незабаром і головою Харківського районного суду.

Таке просування по службі свідчило про його компетентність, про його високі морально-етичні якості та великі організаторські здібності, які повинен мати суддя-керівник.

Знаходячись на посаді керівника, Віталій Анатолійович планував питання діяльності суду, здійснював постійний контроль за своєчасним вирішенням судових справ, узагальнював і аналізував роботу суду щодо якісного здійснення правосуддя, займався підбором кадрів. Він завжди ділився своїм професійним досвідом, накопиченим за багато років роботи.

За його плечами була велика життєва школа, найбагатший професійний досвід, чим по праву можна пишатися, і його досвід передається молодому поколінню.

Народився 09 листопада 1960 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням VІІ сесії Харківської районної ради ІV скликання 27 червня 2003 року.

У найважчі часи завжди знаходилися люди, які не могли стояти осторонь, залишатися байдужими до чужої біди й скрути. Саме про таких старовинна народна мудрість говорить – світ не без добрих людей. Як справжні посланці добра, вони при першій же нагоді приходили на допомогу до знайомого або незнайомого, завжди проявляли живе людське співчуття до чужої біди, причому не на словах, а на ділі. Один з таких людей – Олег Каратуманов – депутат Верховної Ради України з 2002 року, член комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією.

Бути металургом, шахтарем, слюсарем, скловаром – талант, стати депутатом – довіра і відповідальність та справжнє випробування.

Напевно, ні в чому іншому не проявляються з такою повнотою кращі людські якості політичного діяча, як у його ставленні до дітей.

Все це добре розумів Олег Каратуманов. Як далекоглядний політик та й просто як чуйна, небайдужа людина, він визначив турботу про маленьких жителів району як один з найважливіших пріоритетів своєї депутатської діяльності. Так, за його допомогою було відкрито комп’ютерний клас у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 м. Мерефа.

Подарунки для дошкільнят і школярів молодших класів швидко стали явищем традиційним, а отже, звичайним. Діти з великим задоволенням отримували на свята солодощі. Можна, звісно, багато говорити, що цукерки не головне, але коли зазираєш у щасливі оченята дитини, яка тримає у руках різнокольорову коробочку із смачними скарбами, у дитячій радості тонуть будь-які аргументи.

Та не лише дитячими потребами опікувався народний обранець. Доброзичливе, чуйне ставлення до кожної людини, сприяння у вирішенні будь-яких серйозних проблем – таким було життєве кредо Каратуманова. Не можна не згадати деякі приклади його діяльності – підведення у найкоротший термін газопроводу до будинків у с. Артемівка, сприяння у виділенні коштів на реконструкцію та модернізацію водопостачання в м. Мерефа та сел. Високий тощо.

Віддавна казали, що у здоровому тілі здоровий дух. Тож Каратуманов всіляко дбав про спортивне виховання молоді району, тому і приклав зусилля, щоб у м. Мерефа було відкрито спортивний комплекс.

«Працювати задля людей» – найголовніший принцип Олега Юрійовича Каратуманова.

Народився 26 жовтня 1962 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням VІІ сесії Харківської районної ради ІV скликання 27 червня 2003 року.

У 2002 році обраний народним депутатом України.

Він, як народний обранець, вважав, що творення законів, а це, по суті, найважливіше завдання народних депутатів, вимагає серйозного підходу. Закони, написані «на коліні» чи у відповідь на поточну короткотривалу потребу, не тільки не дають належного ефекту, а й, що значно гірше, знижують довіру громадян до якості роботи їхніх обранців.

Що вже казати про так звані популістські закони, які нагадують дешеву комерційну рекламу, ображають громадян і, звісно, не приносять слави своїм авторам чи замовникам.

Людина, яку обирають як представника народу, автоматично стає публічною фігурою, об’єктом постійної уваги з боку своїх виборців. Тому природно, що депутат повинен бути дуже чуйним до реакції громадян. Раніше чи пізніше він з ними зустрінеться і має бути готовим глянути їм в очі. Але такий людський погляд – далеко не остаточна причина правильної поведінки.

Володимир Леонідович у районі вів роботу з газифікації населених пунктів, ремонту навчальних закладів, опікувався проблемами екології району.

Він завжди вважав, що кандидат у народні депутати повинен вступати в зріле життя порядною людиною. І не важливо, де він зростав: у розкішній міській квартирі чи в простій сільській хаті – від своїх батьків і рідні повинен був отримати солідне моральне та культурне виховання. Цих життєвих принципів він дотримувався завжди та навчав молодь.

Володимир Леонідович активно займався благодійною та громадською діяльністю. У 1994 році заснував та став першим президентом Ротарі-клуба «Харків», з 2002 року – засновник та президент Міжнародного благодійного фонду «Доля дитини».

Народився 16 вересня 1948 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Харківського району» рішенням VІІ сесії Харківської районної ради ІV скликання 27 червня 2003 року.